Abstract & Overview
Стаття присвячена аналітичному дослідженню та параметризації динаміки світового ядерно-енергетичного комплексу від першої самопідтримуваної ланцюгової реакції до наших днів. Бурхливий розвиток ядерної енергетики у 1970–1980-х роках істотно сповільнився на початку третього тисячоліття. Динаміка нарощування експлуатаційних потужностей являє собою лінійну розгортку завершеного витка спіралі розвитку. Майже 90 % електроенергії в атомній енергетиці в 1970–2021 роках було вироблено легководними реакторами типу PWR і BWR. Очікується, що до 2077 року їхній технологічний ресурс буде вичерпано на 99 %. При збереженні нинішніх темпів розвитку частка електроенергії, виробленої на АЕС у світі, до того часу зменшиться до 1,5 %. Атомні потужності в Європі та Америці скорочуються, натомість розвиваються в Азії, зокрема в Китаї, де розташовано майже 70 % АЕС, що будуються. Темпи падіння видобутку урану вказують на те, що до 2040 року буде задоволено не більше половини світових потреб у ядерному паливі. Безпека та захищеність ядерно-енергетичного комплексу істотно знижуються із зростанням потужності реакторів, розбіжність між розрахунковими та спостережуваними ймовірностями важкої радіаційної аварії досягає двох порядків величини. Унаслідок сучасного прояву великодержавного ядерного тероризму глобальна система ядерної та фізичної ядерної безпеки потребує докорінної перебудови. Подальший розвиток ядерної енергетики вимагає «технологічного стрибка». Наразі не існує технології, доступної для широкого впровадження, яка могла б збільшити потужність ядерних реакторів на порядок, без шкоди для ядерної безпеки, особливо враховуючи, що термоядерний реактор навряд чи буде широко впроваджено в найближчі кілька десятиліть. Технологічним мостом між існуючими і майбутніми розробками можуть стати малі модульні реактори, які в короткостроковій перспективі здатні пом’якшити дефіцит енергопостачання.